Переломний вибір: як війна змінила життя прикордонниці Анни Шевченко

Вона завжди захоплювалась своїм дядьком, який служить у Державній прикордонній службі, тож такий шлях обрала і собі. На цій престижній й цікавій роботі вона мала перспективу карʼєрного зростання та гідний рівень грошового забезпечення.

24 лютого 2022 року стало переломним моментом для багатьох українців/українок, у тому числі й для прикордонниці Анни. На момент повномасштабного вторгнення вона несла службу у Харкові, день почався із десятків телефонних дзвінків.

«0 05:30 нам була подана військова команда, що потрібно було прибути за 3 години за місце несення служби. Я приїхала в аеропорт, нас посадили в авто, ми не знали куди їдемо, водночас було страшно, але ми з колегами підтримували одне одного добрим словом. Коли ми прибули на місце, жінок відпустили, а чоловіків забрали на війну. З нашого підрозділу є загиблі, про деяких зовсім немає інформації, я сподіваюсь, що вони десь в полоні, але живі, й скоро будуть вдома в Україні», - каже Анна Шевченко.

Після пів року тиші прикордонницям  запропонували вибір: залишатися працювати у Харкові, або їхати в прикордонну частину на Заході України. Рішення переїхати на захід України було важким, але необхідним задля безпеки.

«Я обрала поїхати, тому що там безпечніше, ніж в Харкові. Мої батьки підтримали мене у виборі поїхати у Чернівці. Мама поїхала разом зі мною – вона працює дистанційно, а тато залишився вдома, бо мав роботу в місті. Мені тяжко було покидати рідну домівку де я виросла, і прожила 21 рік, бо не розуміла на який період я покидаю рідне селище».

У Чернівцях Анна разом із мамою спершу жила в готелі, але вже через тиждень знайшла роботу та квартиру поблизу автовокзалу, що полегшувало щоденні поїздки. На новому місці Анна пройшла стажування та почала працювати у нарядах, патрулюючи територію та стежачи за безпекою, неодноразово затримуючи порушників.

«Два тижні я ходила на стажування, після чого заступала в наряди, де відповідала на дзвінки, стежила по камерах за ділянкою відповідальності, писала звіти. Також заступала в патрульний наряд 8 годин. Одного разу в такому наряді ми з колегою затримали 4-х порушників, які намагалися незаконно втекти до суміжної держави, на них було складено протоколи і передано до ТЦК та СП. В наряді мені доводилося побачити кабанів та лисиць, що було цікавим, але водночас і страшно».

Однак адаптація в новому місті була непростою. Чернівці спочатку не справили на Анну позитивного враження. Були незручності і через мовний бар’єр і прикордонниця планувала повернутися в Харків.

Але ось уже два роки, як вона у Чернівцях. За цей час змінилася не лише її робота, але й вона сама. Адаптувавшись до нових умов, Анна Шевченко зрозуміла, що це був необхідний досвід, який допоміг їй загартуватися. 

Проте в її серці завжди залишається бажання повернутися додому, до рідного Харкова.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу