«Якби не він, я, мабуть, досі була б там»: історії переселенок із Баранівки

Для Світлани та Ганни повернення додому вже неможливе. Їхнє село Баранівка, розташоване за 7 кілометрів від російського кордону, через постійні обстріли майже зруйноване. Тепер жінки облаштовують своє життя заново.

Про це жінки розповіли в інтерв’ю Харківському пресклубу.

Світлана Юріївна майже рік живе у харківському гуртожитку. Її подруга Ганна Котелевська влітку була змушена виїхати із Золочівської громади. Обидві жінки родом із Баранівки - села, яке через російські обстріли фактично перестало існувати.

«Я остання, хто виїжджає з тієї сторони села. Щоночі там горіли один-два будинки. Вони прилітали конкретно в будинки й чекали, поки все вигорить», - розповідає Ганна ледве стримуючи сльози.

За її словами, одного разу будинок у селі згорів дотла за кілька годин.

 «Одного разу з пів на десяту до другої години ночі будинок згорів дотла. Залишилися тільки такі будинки в ряд - гарні, нові, 1990–1992 років побудови», - згадує жінка.

Ганна також розповіла про людей, які протягом війни допомагали мешканцям Баранівки залишатися в селі, а згодом - евакуюватися.

 «Є люди, саме завдяки яким я вижила. Олена Михайлівна всі ці чотири з половиною роки передавала нам ліки, продукти, усе необхідне. Не тільки мені - усім, хто там залишався. А ще Саша Володимирович. Велике їм щире спасибі. Які ж вони добрі люди - підтримали нас, допомогли вистояти», - каже Ганна.

Окремо жінка згадує чоловіка, якого вони називають Мішею Шумахером. Саме він допоміг їй виїхати з небезпечної території.

 «Міша Шумахер - це той, хто мене вивіз. Я дуже вдячна його мамі за такого сина. Він не тільки мене вивіз - він і зараз допомагає тим, хто там залишився. Йому і машину обстрілювали, а він продовжує вивозити. Якби не він, я, мабуть, досі була б там, бо пішки вийти не могла», - додає жінка.

Тепер Світлана та Ганна облаштовують життя заново. Рідна Баранівка залишається для них місцем, куди наразі неможливо повернутися.