Берестин. Ретроспективна виставка Скринників «Відлуння часу в родинному колі». Подкаст «Градусник»

До картин Скринників мені цікаво писати вірші.  Із посвят Василеві Васильовичу.

***

Зберігачеві берестинських фарб 

малює промінь-мастехін тюльпани.

Зарубка-обрій, недосяжний карб.

Неперелічені загублені гармани – 

для молотьби прадавньої котки.

Підходив дуб чи з яру дикий камінь.

Зерна чекали осторонь пташки.

Роки стікали по віконній рамі 

хатини, що дивилася на тік 

або раніше – на фортечну вежу.

Зміняв стрілу на пензля чоловік, 

який небесну розумів пожежу.

Ті сни і знаки в небі й на землі.

Травнева передмова листопаду 

нарешті переказана бджолі 

тюльпаном, що сповідується саду.

Колись саме Галина Миколаївна познайомила мене із Скринниками, розповіла про мистецьку родину. Як по-материнському вміє вона заховатися за легкий жарт, мовляв, іноді щось малювала…між борщами. Тож асоціативно саме для Галини Миколаївни – ці мої рядки. 

***

Зварімо кашу з димом і пшоном, 

 із пелюстками, що летять з калини, 

із тінями тюльпанів під вікном,

жовтками, збитими до легкості рецини  –

ще Зевсового грецького вина,

що пахне соснами вітрильно, кораблями.

Вогнем і спинами нагріється стіна,

обшморгана під дахом горобцями.

Таких немає гіпсу і смоли,

аби загіпсувати й засмолити

у амфорі життя все, що колись

приходило під великодні віти 

молитвою без свічки і без слів.

При казанкові разом перебулі

хвилини. Ще іконками на склі

кульбабки  світяться услід зозулі.

Окрема тема – тварини на картинах Наталі Скринник. Собаки і коти. індики і корови, телята і гуси. Підсвічені тим особливим поглядом доброти, яку  інтуїтивно відчувають і тварини, і люди.

 Реальні коти Скринників у різні роки названі були вишукано. Вавель, Версаль, Бодрум, Афіна. Асоціації з місцями мандрівок і пленерів.

У їхній господі звичні алабаї. Великі, ніби білі ведмежата-підлітки.

Особлива історія Мони з Липців.  Реальна самотня контужена й поранена алабайка  з Липців. Її підібрали волонтери. Скринники забрали собі. Довго звикала, видужувала, а потім саме біля неї приблудна вулична кішка  привела кошенят. Алабайка їх пригортала своїми великими лапами, коли мама Наталі принесла собаці їжу. Кішка десь поділася, а кошенята  –  Версаль і Бодрум. Бачила  і я Мону з Липців:  вона по-котячому піднімала і простягала вперед, до Наталки  білу велику лапу –   так коти просять чогось ласенького. Мені розповіли, що Мона страшенно непокоїлася, коли на Берестин прилітали ракети.Згадується сповнена гідності алабайка Мона у вольєрі за парканом, який розписаний виноградними гронами. І молодий кіт, який сидів у мене на колінах і раптом чомусь вирішив постукати лапкою по келиху червоного вина. 

Тож  рядки для Наталки і трішки для безсловесних героїв її картин.

***

Гріта котом рука.

Змерзла на цвях ріка.

Стукнеш і потече

піснею за плече

до перехрестя морів,

тонкоберестя брів.

Море тепле до сліз.

Білий викрало фриз

і ховає на дні.

Правда, довшають дні

свічі, тіні й слова

річки Берестова.

Дивиться в очерет

року русло старе,

бачить: риби кришталь,

кіт на ім'я Версаль,

пальці при олівцях.

І безкінечність ця

 візьме у сон- ковчег,

вкриє вночі плече.

Читайте також:

Через десятиліття після практики в Будах Марина Акрам побачила центр кераміки в Індії

Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

ТелеграмФейсбукІнстаграм